Новини

Першокласники вчать абетку… споживач

22-10-2007
Розділ: Новини
Не дивуйтеся, якщо незабаром ваші син чи дочка почнуть хвалитися 12 балами за грамотно подану скаргу на продавця неякісного йогурту чи бідкатися, що найгірше в класі розбираються в етикетках на пачках чіпсів.

Найближчим часом Міністерство освіти і науки планує запровадити у школах курс «Основи споживацьких знань», під час вивчення якого діти мають набути знань і навиків грамотного споживача. Тобто розуміти, що насправді написано на етикетці, відрізняти якісний товар від неякісного, захищати свої права тощо.

Першокласники вчать абетку… споживача

Навряд чи хтось стане заперечувати, що ці знання потрібні дітям. Засвоєння їх у школі видається цілком логічним, з огляду на взятий вітчизняною системою освіти курс на розвиток особистісних компетенцій школярів, їхнє вміння орієнтуватися в навколишньому світі, зокрема і в ролі споживача товарів та послуг.

За словами начальника відділу суспільно-гуманітарної освіти МОН Наталі Бескової, діти повинні вміти жити й діяти в умовах ринку, володіти ефективними процедурами претензій, складати ділові документи.

Наталя Володимирівна вважає, що предмет «Основи споживацьких знань» входитиме у варіативні складові шкільної програми — тобто діти вивчатимуть його лише у тому разі, якщо цього захочуть і вчителі, і батьки. При цьому варіантів кілька. Це може бути окремий предмет, який вивчають у якомусь одному класі або кілька років поспіль.

В Україні вже є школа, в якій реалізована саме ця модель: наприклад, у Запорізькій області — там основ споживацьких знань навчають із дошкільного віку (!).

Найприйнятнішою для сучасної школи розробники курсу вважають інтегровану модель, коли курс розбивають на окремі теми і включають в інші предмети шкільної програми. У початковій школі, на думку пані Бескової, його можна вивчати практично на кожному уроці. У п’ятому-шостому класах він ідеально «лягає» на курс етики, у сьомому-восьмому — на «Основи здоров’я», у дев’ятому — на «Правознавство», а в десятому-одинадцятому — на «Основи підприємництва».

Справді, на уроках хімії чи «Безпеки життєдіяльності» дітям цікаво й корисно було б довідатися про склад різних тканин, харчових продуктів, будівельних матеріалів, з’ясувати, які їх інгредієнти і чому небезпечні для здоров’я. А на уроках етики — навчитися правильно поводитися у конфліктних ситуаціях із продавцями чи виробниками товарів, спокійно вимагати здачу та чек.

Випускникам шкіл не зайве було б з’ясувати, які права вони мають при вступі у вищий навчальний заклад, які освітні послуги може надати конкретний вуз, репетитор, викладач. По суті, це ті знання, яких усе ще бракує в надто «наукових» шкільних підручниках. До речі, переписувати підручники ніхто не планує: у методичних рекомендаціях до нового курсу є матеріали і завдання, які вчителі-предметники можуть брати й використовувати на різних уроках.

«Починати формувати споживацьку грамотність потрібно з дитинства», — переконана й асистент кафедри природничо-наукових дисциплін та методики їх викладання одного з луганських вузів Олена Часникова, яка бачить цей предмет як складову в набутті дітьми економічних знань.

Як приклад вона наводить експеримент, який із 2004 року проходить у молодших класах гімназії м. Кременна. Уже з першого класу малюки можуть навчатися в гуртку «Юний споживач», брати участь у різних олімпіадах, економічних іграх та бізнес-турнірах. А в розкладі в них з’явився ще один предмет — «Абетка споживача», який вивчають протягом перших двох років навчання у школі. На таких уроках гімназисти ознайомлюються з цілком конкретними поняттями, скажімо ціною та цінником.

Відтак практично кожен другокласник може навести приклад цінника на товари у шкільному буфеті, магазині, цін на квитки в цирк чи на концерт, пояснити, чому на різні товари — різні ціни і що сама ціна залежить від кількості та складності вкладеної в товар праці і вартості видаткових матеріалів. Вивчення основ економіки триває у третьому-шостому класах («Економіка для молодших класів» і «Подорож у світ економіки»), у сьомому — безпосередньо курс «Основи споживацьких знань», після якого діти вивчають «Ділову активність», «Мою економіку» і, нарешті, у старших класах — «Власну справу». У гімназії діє молодіжний консультаційно-інформаційний центр «Світ споживача», а найуспішніші школярі можуть спробувати свої сили в маленькому учнівському підприємстві.

Розроблені МОН програма і посібник з основ споживацьких знань, за якими, власне, і мають навчатися діти вже в усій Україні, не дуже відрізняються від створеного в Кременній. Попри те, що кожна школа може сама вирішувати, чи запроваджувати цей предмет у принципі, і якщо «так», то в якому конкретному класі, — структура курсу передбачає вивчення його впродовж усіх років навчання. Отже, на першокласника чекає «Абетка юного споживача», потім «Перші сходинки споживання», «Споживання в сім’ї», «Споживання в суспільстві», «Споживання в дії», «Споживацька етика», «Основи раціонального споживання», «Споживання і здоров’я», «Права споживачів», «Економіка споживання», «Споживання і держава» і в 12 класі — «Ефективні комунікації споживачів».

Слід сказати, думку, що діти повинні бути грамотними споживачами, поділяють у багатьох школах країни (не тільки в Луганській та Запорізькій областях), причому вже давно. Ще з 1999 року в 36 школах, відібраних Міністерством освіти і науки, діти вивчали основи споживацьких знань за навчальним посібником, підготовленим добродійним фондом «Інститут споживача».

Свої варіанти такого предмета почали з’являтися в різних регіонах країни. Зазвичай їх розробниками ставали активні члени різноманітних асоціацій споживачів — у Керчі, Одесі, Сумах. Теперішній курс уже готові впроваджувати 50 шкіл із різних регіонів країни.

Розуміти хід історії допоможе безпечний секс?

Попри, здавалося б, достатню приземленість та прагматичність предмета, цілі в його розробників глобальні. Це, не багато не мало, формування громадянського суспільства. «Ми повинні виховати свідомого, обізнаного, активного й ініціативного громадянина, який здатний будувати демократичне суспільство», — каже доцент кафедри психології і педагогіки Хмельницького обласного інституту післядипломної освіти Т.Гільберг.

На перший погляд — справді, виховавши «свідомого споживача» мало не з пелюшок, суспільство виграє: якщо кожен почне вимагати дотримання своїх прав, це примусить підприємців випускати якісний товар. У реальності — повна утопія. І це усвідомлює кожен, хто бодай один раз купував одяг на базарі чи здавав лагодити взуття в найближчу майстерню. На першу-ліпшу вимогу покупців відповідь одна: «Не подобається — йдіть в інше місце!»І від того, що дитина знатиме, що продавець повинен видати чек, а водій маршрутки — квиток, легше їй не стане. Навіть навпаки.

Та й який сенс вимагати сертифікат, якщо його легко підробити, чи шукати, скажімо, якісну ковбасу, якщо практично скрізь у країні вона виготовляється з порушеннями? У даному випадку ми віз ставимо попереду коня. Лише в умовах розвиненої економіки, коли середній покупець стане досить забезпеченим, аби думати про якість, виникне здорова конкуренція і, отже, можливість вибору товару.

Але мені хотілося б сказати про інше. Про катастрофічний рівень знань сучасного середнього школяра, на чому наголошують сьогодні не тільки батьки та шкільні вчителі, а й викладачі вузів і навіть роботодавці. Учні випускних класів з труднощами висловлюють свої думки (переважно жестами), пишуть із жахливими помилками, не ознайомлені з багатьма перлинами світової літератури, практично погано знають історію, зокрема й новітню.

Навіщо (і головне — кому), у такому разі, потрібно, щоб дитина, замість глибшого вивчення літератури чи історії, навчалася подавати скарги або розбиратися в етикетках на товарах? Чи опановувала методи профілактики ВІЛ-інфекції: є й такий курс (разом із програмою та відповідним посібником) в арсеналі міністерських чиновників. Невже це краще за історію чи літературу навчить розбиратися в людях, економічних, соціальних та політичних процесах, які відбуваються у країні, будувати демократичне суспільство?

Можливо, хтось вважає, що громадянське суспільство — це синонім суспільства споживання. Проте це не так. І завдання освіти в нас завжди були трохи інші: ми намагалися не так дати конкретні знання й уміння, як розширити загальний кругозір, що й дозволяє вільно орієнтуватися в суспільстві, розуміти хід історії.

— Коли приймали рішення про перехід на 12-річну школу, — каже директор столичного Українського коледжу ім. В.Сухомлинського Василина Хайруліна, —робили це, щоб трохи розвантажити дітей. А вийшло все навпаки. Нам постійно надсилають рекомендації про впровадження тих чи інших додаткових курсів і навіть окремих предметів, причому, абсолютно не розуміючи специфіки школи, роблять це в розпал навчального року, коли плани сформовані і змінювати щось пізно.

Я в такому разі завжди кажу: «У мене є навчальний план, і школа виконуватиме лише його». Якщо вчитель вважатиме за потрібне розповісти дітям про профілактику ВІЛ, він зробить це без підказок із міністерства. Що ж до «Основ споживацьких знань», то хотілося б запитати, чому держава не піклується про те, що діти їдять чи носять. Починати, на мій погляд, потрібно з формування духовності, понять совісті та моралі, відповідальності перед самим собою і суспільством.

Українська школа вже має, щонайменше, два, м’яко кажучи, малоефективних, із погляду освоєння нових знань, предмета — «Основи здоров’я» та «Інформатика». У багатьох школах їх вивчають із першого класу по одній годині на тиждень. Однак від введення до шкільної програми курсу «Основи здоров’я» ситуація анітрохи не змінилася.

Можливо, тому, що веде його не спеціаліст-медик, а звичайний учитель, який володіє цими знаннями, як правило, на побутовому рівні — навіть якщо він пройшов спеціальну підготовку.

Аналогічна ситуація і з уроком «Інформатики», яка в більшості шкіл, особливо у великих містах, перетворилася на урок комп’ютерних ігор, оскільки все, що передбачається для вивчення шкільною програмою, діти знають і без учителів, а самим комп’ютером володіють часто набагато краще за своїх викладачів. Та навіть якщо діти починають справді ознайомлюватися з розумною технікою в школі, то скільки часу знадобиться, аби засвоїти найпростіші операції, необхідні для, скажімо, написання рефератів чи творів — вмикання-вимикання комп’ютера, відкриття нового файла, пошук старого, перенесення абзаців у тексті тощо? Зазвичай на це йде не більше двох тижнів.

Кому, в такому разі, знадобилося навчати цієї премудрості впродовж кількох років та ще й починаючи з перших класів, коли діти не вміють як слід ні читати, ні писати, і тому комп’ютер для них, у кожному разі, не робочий інструмент, а гральна приставка?

Прикметно, що кількість охочих поповнити шкільну програму новим предметом рік у рік лише збільшується. Так, у Тернопільському національному педагогічному університеті пропонують навчати дітей, крім звичайної етики, ще й «Основ біоетики». На думку авторів, цей курс також може як входити в різні предмети шкільної програми, так і викладатися окремо як факультатив.

Нині проводиться експериментальна перевірка ефективності цих шляхів реалізації проблеми — біоетичного виховання школярів. Найімовірніше, вона продемонструє, що саме цей курс як жоден інший вписується у шкільну програму і неймовірно сприяє гуманізації сучасної освіти.
* * *

Зрозуміло, ніхто не проти, щоб діти у школах отримували не тільки теоретичні, а й реальні, практичні знання, готувалися до самостійного життя в дорослому суспільстві. Тільки ці прагнення мають бути не ініціативою окремих учителів, директорів шкіл чи чиновників міністерства, а частиною національної політики освіти. Державі потрібно зрештою чітко визначитися: кого саме вона хоче отримати на виході зі школи, якими знаннями та вміннями повинен володіти випускник?

Якщо буде вирішено, що безпечний секс і грамотне споживання входять у поняття необхідного мінімуму шкільних знань, то, може, варто розробити нові програми з урахуванням саме цих компетенцій, дати відповідні рекомендації авторам шкільних підручників? Щоб вивчали їх діти всієї країни, а не тільки низки шкіл, і щоб учителі не хаотично вставляли окремі параграфи курсу у свій навчальний план (напевно відриваючи час від вивчення інших тем), а працювали за чітко спланованою схемою.

Хоча, чесно кажучи, і про профілактику ВІЛ, і про усвідомлене споживання, і про багато інших, безперечно, важливих і потрібних тем, можна говорити не на спеціально відведених уроках, а під час, приміром, класної години чи тематичної екскурсії, і покладати це завдання не на нагально перекваліфікованих учителів, а на запрошених лекторів — фахівців у тій чи іншій галузі.

Друк | переглядів - 2360 |Кількість коментарів до статті «Першокласники вчать абетку… споживач» - 0 | RSS |  Шрифт