Новини

Олена Панич: Щодо дискусії між міністром освіти С.М.Квітом і депутатом О.В. Співаковським

Щодо дискусії між міністром освіти С.М.Квітом і депутатом О.В. Співаковським. Не люблю конфліктів, але тут дозволю собі сказати кілька слів. На мій погляд, у всьому цьому треба бачити не міжособистісний діалог, хай навіть і його елементи присутні. Проблема насправді набагато глибша. Це проблема різних бекграундів і світоглядів, які об’єктивно сформувалися у цих людей — колишнього ректора НаУКМА і колишнього проректора Херсонського державного університету.

От ви задумувалися, що означає бути ректором Могилянки? НаУКМА — унікальний, брендовий столичний університет, заснований переважно на зарубіжні гроші. Відносно невелика кількість студентів і при цьому солідні капіталовкладення в інфраструктуру, бібліотеку, наукові та піар-проекти. Мільйони коштів, які надходять не з українського бюджету (бо там їх просто не було). І, що важливо, університет практично без радянського минулого, не обтяжений пам’яттю про тоталітарне управління, побудований за західною моделлю. Легко демонструвати «якість освіти», працюючи в такому університеті. Але скільки в нас таких? Один, два. Могилянка і УКУ.

Що таке Херсонський державний університет? ВНЗ регіонального масштабу, яким останні роки доводиться буквально виживати, застосовуючи всі мислимі і немислимі способи, воювати за землі, які місцева влада намагається відібрати, боротися за абітурієнтів, які прагнуть до столиці або за кордон. Ніяких спонсорських мільйонів, ні вигідного столичного статусу тут немає. При цьому і там є діти, студенти, яких треба вчити і освіта яких буде забезпечувати людський капітал регіону, його стабільність. Таких закладів у нас — сотні. Хто захистить їх в процесі реформування, яке зводиться фактично до скорочення і закриття?

Звичайно, колишньому ректору Могилянки легко виглядати авторитетною людиною, не плагіатором якимось, а поважним професором з широкими закордонними зв’язками. Легко говорити гарні, розумні речі, демонструвати боротьбу за якість, обгрунтовуючи закриття всіх, «хто не може», «хто не дає якісної освіти», піднімати планку вимог для всіх цих недолугих периферійних «неякісних» університетиків. Бо його унікального брендового ВНЗ це не зачепить. А що робити тим, іншим? Всім тим, у кого давно вже немає нормальної бази для освіти, і ніколи не було солідних зарубіжних спонсорів? Хто допоможе їм вийти на новий рівень в умовах обмежених ресурсів і нечесної конкуренції?

Майже всю нашу освіту можна звинувачувати в поганій якості. І ВНЗ, і ПТУ, і школи. Можна так вдосконалити тести ЗНО, що півкраїни їх не зможе скласти, і тоді сотні ВНЗ сміливо і з чистою совістю позбавляти ліцензії «через відсутність потреби». Тільки що буде з людьми після цього всього? Сотні випускників шкіл не стануть студентами через раптове різке підвищення вимог до якості. Більшість з них, скоріш за все, не знайде роботи. Будуть курити в підвалах провінційних містечок, перебиваючись дрібними крадіжками? Викинути на вулицю «поганих» викладачів, «поганих» студентів і абітурієнтів, залишити тільки декілька елітарних ВНЗ, забезпечивши їм все найкраще, ну, звісно, це можна назвати реформою. Але це реформа на кшталт: «народ не виправдав сподівання політиків, тому політики обирають інший народ». Це реформа не для людей, а для окремих людей.

Я думаю, можна зрозуміти колишнього ректора Могилянки в його боротьбі за якість освіти. Але і позиція колишньго проректора ХДУ також має свої підстави. Кожен з них є виразником певного бачення, зумовленого специфікою свого попереднього досвіду. Єдине, що мені хотілось би, щоб ці бачення все-таки вдалося збалансувати.
Друк | переглядів - 1150 |Кількість коментарів до статті «Олена Панич: Щодо дискусії між міністром освіти С.М.Квітом і депутатом О.В. Співаковським» - 0 | RSS |  Шрифт